Ідея створення дуплексних нержавіючих сталей виникла у 1920-х, а перша плавка була зроблена у 1930 році в Авесті, Швеція. Проте помітне зростання частки використання дуплексних сталей припадає лише останні 30 років. Пояснюється це переважно удосконаленням технології виробництва сталі, особливо процесів регулювання вмісту азоту в стали.
Традиційні аустенітні сталі, такі як AISI 304 (аналоги DIN 1.4301 та 08Х18Н10), та феритні сталі, такі як AISI 430 (аналоги DIN 1.4016 та 12Х17), досить прості у виготовленні та легко обробляються. Як випливає з їх назв, вони складаються переважно з однієї фази: аустеніту чи фериту. Хоча ці типи мають широку сферу застосування, обидва ці типи мають свої технічні недоліки:
У аустенітних – низька міцність (умовна межа плинності 0,2% у стані після аустенізації 200 МПа), низький опір корозійному розтріскуванню.
У феритних - низька міцність (трохи вище, ніж у аустенітних: умовна межа плинності 0,2% становить 250 МПа), погана зварюваність при великих товщинах, низькотемпературна крихкість.
Крім того, високий вміст нікелю в аустенітних сталях призводить до їх подорожчання, що є небажаним для більшості кінцевих споживачів.
Основна ідея дуплексних сталей полягає у підборі такого хімічного складу, при якому утворюватиметься приблизно однакова кількість фериту та аустеніту. Такий фазовий склад забезпечує наступні переваги:
1) Висока міцність – діапазон умовної межі плинності 0,2% для сучасних дуплексних марок сталей становить 400-450 МПа. Це дозволяє зменшувати переріз елементів, а отже, і їх масу.
